Воно, таке беззахисне й тендітне,
Але водночас гарне й радісне таке,
Було щасливе, що матуся вже вагітна,
Бо знало, що воно – дитятко це.
На губоньках гойдалася усмішка,
Коли з’являлись мрії про життя.
Тоді було дитятко менше мишки,
Та в снах уже літало в майбуття.
Воно так вірило, що мама покохає
Його смішні, тендітні рученьки малі,
І вушка-крихітки, й ласкаві оченята,
І серденько – найкраще на Землі.
І уявляло, як із татом вдвох, веселі,
Читатимуть разом газети всі.
Неначе шкрябаючи нігтиком у двері,
Воно так прагнуло з’явитися в цей світ…
А згодом все кудись неначе зникло:
І сни, і світлі мрії про життя.
Страшні слова: «Будь ласка, не вбивайте…»
Упали з вуст маленького дитя…
Цей світ не бачили його ласкаві очі,
Ні сліду не вдалось залишити йому.
Лиш темна крапля крові на підлозі
Мов промовляла: «Господи, чому?...»
Комментарий автора: Це вірш моєї доньки,написаний, коли вона ще була дитиною...
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : За межой межа... жизнь спешит дорогой - Людмила Солма *) примечание:
Нашим мамам, рождения 20-х годов, по жизни непросто жилось...
Но, негасимый свет их душевного тепла, доброты и неиссякаемой
любви до сих пор согревает нас.Светлая память- жизнь даровавшим,
кого уже нет с нами- но кого мы искренне любим
и благодарно помним сыновней и дочерней верностью.
И хочется добавить еще и следующее:
Не читайте пожалуйста это стихотворение так уж буквально - в нем более смысловых метафор и аллегорий, чем в буквальном прочтении. Его читать нужно не глазами, а душой и сердцем. Так "сума или котомка" - это душа и сердце материнские; а "нищенские крохи" - это те радости, что скупо ссужала лично ей судьба по жизни, но именно ими-то так щедро и делилась душа матери - и с нами, и окружающими её людьми, раздавая всю свою душевную чистоту и доброту без остатка. "мрачные потемки" - это те житейские тяготы, что так обильно сыпались порой на наших матерей. "Скромность утех" - это её умение стоически сносить жизненные горести и беды с оптимизмом: именно "радуясь сквозь слезы и печалясь в смехе". Она в любых самых сложнейших жизненных перипетиях была спасительным островком оптимизма и надежды, её вера не умерла от безысходностей "непрухи" и передалась нам, её детям - вера и доброта с любовью. Вот только рано она ушла от нас... матери всегда почему-то уходят слишком рано... - независимо от возраста. Нашей мамочке было 68 лет... но Господу, наверное, лучше знать - когда и кому, в какой час быть призванным к Нему. А, нам всем её так не хватает - её детям и внукам. Вечная и светлая память нашей дорогой мамочке...
